Мілана і її подружки

**Мілана і її подружки** Жила-була маленька дівчинка Мілана. Вона була дуже добра і весела. У Мілани були дві найкращі подружки — Емі та Саша. Одного разу дівчатка вирішили піти погуляти у казковий ліс. Мілана взяла кошик, Емі взяла стрічку, а Саша взяла м’ячик. Ось дівчатка прийшли до лісу. Туп-туп-туп — крокували їхні ніжки по доріжці. У лісі було дуже гарно! Дерева там були великі та зелені. Квіти були червоні, сині та жовті. Раптом дівчатка почули звук: ф'ють-ф'ють! Це співала маленька пташка. Мілана посміхнулася і помахала пташці рукою. Раптом на стежку вистрибнув пухнастий Зайчик. Стриб-скок, стриб-скок! Зайчик був сірий і дуже швидкий. — Ой, подивіться! — сказала Мілана. — Який він милий! — вигукнула Емі. — Давайте з ним пограємо! — запропонувала Саша. Зайчик покрутив носиком: нюх-нюх-нюх. Він хотів їсти. Мілана знайшла у кошику солодку моркву. Вона пригостила Зайчика. Хрум-хрум-хрум — смачно хрустів Зайчик. Він був дуже щасливий. Раптом небо затягнуло хмаркою. Кап-кап-кап — пішов теплий дощик. Хлюп-хлюп — з’явилися маленькі калюжі. Дівчатка не злякалися. Мілана, Емі та Саша взялися за руки. Разом їм було зовсім не страшно. Вони почали весело стрибати по калюжах: плиг-плиг, бах-бах! Скоро сонечко знову вийшло. На небі з’явилася яскрава веселка. Вона була рожева, зелена та блакитна. Дівчатка дивилися на веселку і раділи. Мілана була дуже задоволена, що провела цей день зі своїми подружками. Настав вечір. Пора йти додому. Мілана, Емі та Саша обійнялися. — Бувай, ліс! — сказала Мілана. — До зустрічі! — крикнули Емі та Саша. Дівчатка зрозуміли: коли ти з друзями, будь-яка прогулянка стає справжнім дивом. Разом завжди веселіше і цікавіше!