Мілана і три свинки в лісі

**Мілана і три свинки в лісі** Жила-була маленька дівчинка, яку звали Мілана. Вона була дуже добра і весела. Одного разу Мілана одягла свою рожеву панамку, взяла кошик і пішла гуляти у зелений ліс. Сонечко світило яскраво, а пташки співали: «Цвірінь-цвірінь! Цвірінь-цвірінь!» Мілана йшла по стежці: туп-туп, туп-туп. Раптом вона побачила щось рожеве за кущем. Хто це там ховається? Це були три маленькі свинки! Вони були кругленькі, з хвостиками-гачками та п’ятачками. Свинки весело стрибали: стриб-скок, стриб-скок! Перша свинка сказала: «Хрю-хрю! Я люблю гратися!» Друга свинка сказала: «Хрю-хрю! Я люблю танцювати!» Третя свинка сказала: «Хрю-хрю! А я загубила свій м’ячик!» Мілана подивилася навколо. Вона була дуже уважна дівчинка. Раптом вона побачила синій м’ячик у високій траві. М’ячик лежав біля великої квітки. Мілана підійшла, нахилилася і взяла м’ячик у руки. — Ось ваш м’ячик! — радісно сказала Мілана. Свинки дуже зраділи. Вони почали плескати копитцями: ляп-ляп, ляп-ляп! — Дякуємо, Мілано! — прохрюкали вони. Потім Мілана і три свинки почали гратися разом. Вони кидали м’ячик: бух! М’ячик летів угору. Вони наздоганяли його: туп-туп-туп! Було дуже весело. Мілана сміялася: «Ха-ха-ха!» І свинки сміялися: «Хрю-хрю-хрю!» Коли сонечко почало ховатися за дерева, Мілана зрозуміла, що час іти додому. Вона помахала свинкам рукою. — Бувайте, поросятка! — сказала дівчинка. — До побачення, Мілано! — відповіли вони. Мілана повернулася додому щаслива. Вона знала: допомагати друзям — це найкраща справа у світі. Тепер у неї було три нових рожевих друга. Мілана лягла у ліжечко, заплющила оченята і солодко заснула. Спи, маленька Мілано, на добраніч.