Казка про великоднього кролика

**Казка про великоднього кролика** Одного сонячного ранку маленька Аделіна прокинулася з особливим передчуттям. Надворі вже весніло, а в повітрі пахнув аромат свіжоспечених пасок. Дівчинка знала: сьогодні Великдень, а це означає, що десь у садку на неї чекає сюрприз від великоднього кролика. Вона швиденько взула свої рожеві капці й вибігла на ґанок. — Де ж він сховав крашанки цього року? — прошепотіла Аделіна, заглядаючи під кущі смородини. Раптом вона почула дивне шурхотіння за великим стовбуром старої яблуні. Аделіна була дуже смілива, тому вона навшпиньки підійшла ближче. Те, що вона побачила, змусило її очі широко розкритися від подиву. Там, заплутавшись вухами у високій траві, сидів справжній кролик у синьому жилеті. Біля нього лежав перекинутий кошик, а розмальовані писанки розкотилися по всій галявині. — Ой, лихо мені! — бідкався вухань, намагаючись виплутатися. — Сонце вже зійшло, а я ще нічого не встиг! — Не хвилюйся, я тобі допоможу! — вигукнула Аделіна і присіла поруч. Вона обережно розплутала довгі вуха кролика і допомогла йому підвестися. Кролик, якого, як з’ясувалося, звали Кузя, був дуже вдячний, але все одно виглядав засмученим. — Дякую, добра дівчинко! Але подивися на мій кошик — ручка зламалася, і я не можу рознести подарунки іншим дітям. Я такий незграбний! — зітхнув він. Аделіна на мить замислилася, а потім її обличчя осяяло усмішкою. Вона була дуже розумна і винахідлива. Дівчинка збігала до хати й принесла свою улюблену яскраву стрічку для волосся. — Дивись, Кузю! Ми прив’яжемо стрічку замість ручки, і вона буде навіть міцнішою за стару, — сказала вона. Разом вони почали збирати розкидані писанки. Аделіна знаходила їх у найнесподіваніших місцях: під лопухом, у квітнику і навіть на нижній гілці яблуні. Кролик Кузя весело підстрибував і давав їй підказки, а дівчинка спритно складала крашанки в оновлений кошик. — Ти справжня героїня! — вигукнув Кузя, коли остання писанка опинилася на місці. — Без тебе свято було б зіпсоване. Аделіна засміялася і погладила кролика за м’яким вушком. Разом вони обійшли весь садок, розкладаючи сюрпризи для друзів Аделіни, які мали прийти в гості. Робота йшла швидко, бо дівчинка була дуже завзята. Коли кошик спорожнів, Кузя дістав із кишеньки свого жилета особливе золотисте яйце, яке сяяло на сонці. — Це для тебе, Аделіно. За твою доброту і за те, що не залишила мене в біді. Дівчинка була така щаслива, що ледь не затанцювала. Вона подякувала новому другові, і кролик, весело махнувши хвостиком, зник у гущавині лісу. Аделіна повернулася додому, тримаючи в руках свій скарб. Вона зрозуміла важливу річ: свято стає справжнім не тоді, коли ти просто отримуєш подарунки, а тоді, коли ти допомагаєш іншим і ділишся своїм теплом. **Мораль:** Справжнє диво трапляється з тими, хто має добре серце і готовий прийти на допомогу, адже дружба та взаємовиручка — це найкращі подарунки у світі.